Акриловий шар — це плівка. Світло відбивається від неї на однаковій глибині по всій площині, тому тон читається як рівний колір. Вапно веде себе інакше: карбонізований шар напівпрозорий, частина світла заходить у нього на кілька десятих міліметра, розсіюється на кристалах кальциту й виходить назад ослабленою. Саме тому вапняна стіна виглядає глибшою, а її тон змінюється разом із кутом падіння світла.
З цього випливає практичне: вапно не можна затверджувати за цифровим кольором. Ми бачили об’єкти, де тон обрали за рендером, а на стіні він виявився на два кроки холоднішим — не тому, що матеріал інший, а тому, що в приміщенні північне світло й сірий бетон навпроти.
Зразок треба дивитися в тому приміщенні, у якому матеріал житиме, і в ту годину, у яку ним користуються.
Другий висновок стосується фінішу. Віск підвищує глибину тону приблизно на півкроку й додає м’який відблиск; матовий закріплювач залишає тон таким, як він є. Обидва рішення незворотні після висихання, тому їх теж перевіряють на зразку, а не на стіні.
